17 вересня 2026 року. Матеріал підготовлено за публікаціями ЗМІ, які позиціонують себе як незалежні від державної цензури, а також державних і продержавних видань за період 2020–2026 років, інтерв’ю колишніх співробітників, публічних заяв лідерів опозиції та відкритих фінансових звітів.
Вступ: дві кризи, одна хвороба
У 2025–2026 роках білоруський і російський опозиційні рухи зіткнулися з безпрецедентною внутрішньою кризою. Масові виходи ключових співробітників, публічні взаємні звинувачення, боротьба за гранти та відплив молоді — усе це симптоми однієї хвороби: втрати довіри до лідерів і відсутності чіткої стратегії. Там, де це можливо, наводяться прямі цитати з першоджерел. Там, де дані ґрунтуються на повідомленнях із посиланням на анонімні джерела, це прямо зазначається.
Рубрика матеріалу — інституційний розбір. Мова піде не про персоналії й не про політичні позиції, а про те, як влаштовані структури у вигнанні, чому вони втрачають людей і довіру та що спільного між кризою офісу Світлани Тихановської і кризою Фонду боротьби з корупцією.
Частина I. Білоруський кейс: анатомія розпаду
1.1. Кадрова ерозія: від перехідного кабінету до молодіжного виходу
Вихід з Об’єднаного перехідного кабінету
У 2024–2026 роках з ОПК, створеного за підтримки Тихановської, вийшли кілька високопоставлених представників.
Валерій Ковалевський, представник з міжнародних справ, оголосив про відставку 26 червня 2024 року. В інтерв’ю «Нашій Ніві» він пояснював вихід наростаючими суперечностями у структурі:
«З Ольгою Горбуновою ми співпрацювали в Кабінеті з конкретних питань, але наші пропозиції щодо реформування ОПК не знаходили відгуку у керівництва».
Валерій Сахащик, представник з оборони та національної безпеки, вийшов 1 серпня 2024 року. У коментарі Pozirk він заявив:
«У структурі накопичилися суперечності, на які керівництво не реагувало. Я не бачу можливості продовжувати роботу в таких умовах».
Ольга Горбунова, представниця з соціальних питань, та Аліна Ковшик, представниця з національного відродження, також залишили кабінет у 2024 році.
У 2025–2026 роках з об’єднаного перехідного кабінету з публічними скандалами вийшли ще три ключові фігури. Усі вони заявили про «принципові розходження з керівництвом структур Тихановської».
30 липня 2026 року кабінет залишила Маргарита Воріхова, наймолодша представниця ОПК, яка займала напрям молодіжної політики. Її вихід виглядає інакше — не як розрив, а як перехід до Координаційної ради, де вона була обрана головою Міжнародної комісії голосуванням делегатів. Але саме цей перехід оголив системну вразливість: молодіжний напрям виявився пов’язаним насамперед з особистістю представника, а не зі стійким інститутом. Після виходу Воріхової її обов’язки тимчасово виконував заступник Олексій Граховський, але постійна процедура наступництва так і не була публічно оформлена.
Молодь іде: «Ми нічого не вирішуємо»
Особливо показовим є відплив молодих активістів — тих, хто у 2020 році був рушійною силою протестів.
У дослідженні 2026 року білоруська молодь зізналася, що не вірить у можливість змінити країну, не чекає справедливості від держави та намагається не говорити про політику.
У 2025 році 18-річні білоруси говорили в інтерв’ю Deutsche Welle:
«Ми нічого не вирішуємо. Усе, що відбувається навколо опозиції, — це якісь ігри дорослих людей, до яких нас не допускають».
У 2026 році вдвічі більше молодих людей (62% проти 30% у 2022-му) заявили, що не планують виїжджати за кордон — вони обирають виживання та адаптацію всередині країни, а не еміграцію та участь в опозиційних проєктах.
Це не просто розчарування в конкретних лідерах. Це розчарування в самій моделі: молоді люди, які у 2020 році вийшли на вулиці, сьогодні не бачать у структурах вигнання ні механізму впливу, ні простору для власної участі. Вони йдуть не в інші опозиційні проєкти, а з політики взагалі.
1.2. Фінансова криза: від грантів до скандалів
Визнання Тихановської
У 2025 році Тихановська визнала в інтерв’ю, що після припинення допомоги з боку США утворилася «дуже велика прогалина» в бюджеті:
«Ми втратили значну частину фінансування. Це змушує нас переглядати пріоритети та скорочувати програми».
Євросоюз планував скоротити фінансування білоруських опозиційних структур удвічі — з 30 до 15 мільйонів євро, а обіцяні на 2026 рік кошти так і не надійшли в повному обсязі. ЗМІ та правозахисні структури втратили до 50% бюджетів через скорочення проєктів США.
Корупційні звинувачення
За повідомленнями низки ЗМІ, у серпні 2025 року стало відомо, що Тихановська отримала від генерала білоруських спецслужб 15 тисяч євро і п’ять років замовчувала про це. Цей факт активно використовувався критиками.
У польських ЗМІ та низці проросійських видань з’являлися твердження, що зібрані командою Тихановської гроші «потрапили до кишень наближених, а не до тих, хто потребує». Ці твердження в низці випадків спираються на анонімні джерела і не підтверджені первинними фінансовими документами.
Західні партнери почали скорочувати фінансування не на порожньому місці — однією з причин називали «численні скандали з крадіжками та корупцією, які розкрилися в опозиційному середовищі». Незалежно від того, наскільки кожне окреме звинувачення підтверджено документально, сам факт, що донори називають корупцію причиною скорочення фінансування, є інституційним сигналом.
1.3. Втрата статусу: від Вільнюса до Варшави
Зниження рівня охорони
У жовтні 2025 року литовські ЗМІ оголосили про зниження рівня охорони Тихановської: «президентський статус» більше не надається, охорону передали від Служби охорони керівництва до Бюро кримінальної поліції.
Дипломатичний радник Тихановської Денис Кучинський у коментарі LRT.lt заявив:
«Це технічне рішення, яке не впливає на нашу роботу. Ми продовжуємо діяльність у повному обсязі».
Однак роботу фізичного офісу у Вільнюсі було тимчасово призупинено, частину команди переведено на віддалену роботу.
Переїзд до Варшави
На початку 2026 року офіс Тихановської переїхав з Вільнюса до Варшави. Офіційно — з технічних і безпекових причин. Фактично — через неспроможність Литви підтримувати проєкт на попередньому рівні та зміни політики США щодо Лукашенка.
У «Новій газеті. Європа» писали:
«Офіс лідерки демократичних сил Білорусі Світлани Тихановської, який працював у Вільнюсі з 2020 року, переїжджає до Варшави. Розгорнутих офіційних пояснень від влади Литви так і не надійшло».
Переїзд із країни, яка п’ять років надавала притулок і символічний «президентський статус», до країни, де умови перебування ще тільки формуються, — це не просто зміна адреси. Це втрата символічного капіталу. Вільнюс був місцем, де Тихановська приймала іноземних лідерів і звідки зверталася до білорусів. Варшава — новий контур, де все потрібно починати заново, вже без попереднього рівня дипломатичного визнання.
1.4. Еволюція риторики: від обережності до жорсткої лінії
2020: обережна позиція щодо Криму
У вересні 2020 року Тихановська заявила в інтерв’ю РБК:
«Приєднання Криму до Росії суперечить міжнародним нормам. Але я не хочу, щоб це питання роз’єднувало білорусів. Крим де-юре український, а де-факто — російський».
2022: перелом
В інтерв’ю «Нашій Ніві» у 2022 році вона пояснювала:
«У 2020-му ми були дипломатичні з Росією. Але після Бучі, Ірпеня та Маріуполя не залишилося місця для дипломатії. Росія — це загроза для Білорусі».
2024–2026: жорстка лінія
У 2024 році в інтерв’ю Deutsche Welle Тихановська говорила:
«Ми завжди розуміли, що Росія є ворогом незалежності Білорусі. Але під час протестів 2020 року були обережні, щоб не воювати ще й з Росією. Після війни позиція змінилася радикально».
Еволюція риторики сама по собі не є інституційною кризою. Але вона важлива для розуміння контексту: структура, яка у 2020 році позиціонувалася як широка коаліція, до 2026 року звузилася до жорсткої антиросійської платформи. Це звуження збіглося з кадровим і фінансовим розпадом. Частина колишніх соратників вказує, що саме жорсткість риторики відштовхнула тих, хто бачив в опозиції не антиросійський проєкт, а білоруський національний.
Частина II. Російський кейс: дзеркальна криза
2.1. Платформа ПАРЄ: перший розкол 2026 року
У січні 2026 року Бюро ПАРЄ затвердило «платформу російських демократичних сил» — делегацію з опозиціонерів для роботи з європейськими парламентарями. До списку увійшли Володимир Кара-Мурза, Михайло Ходорковський, Любов Соболь, Надія Толоконнікова та інші.
ФБК відмовився брати участь, заявивши, що процедура формування платформи «не відповідає базовим демократичним принципам». Це стало приводом для публічного розколу.
У «Новій газеті. Європа» писали:
«У лавах самих опозиціонерів РФ виник розкол, можливо пов’язаний із боротьбою за контроль у платформі».
Розкол навколо платформи ПАРЄ показовий: структура, створена для представлення демократичних сил Європи, відразу стала полем боротьби за контроль. Ті, хто не увійшов до списку, оголосили процедуру недемократичною. Ті, хто увійшов, не вважали за потрібне пояснювати критерії відбору. Знайома механіка: закрита процедура формується, громадськість дізнається про результат, незадоволені йдуть із публічними звинуваченнями.
2.2. Криза ФБК: Жданов проти Волкова
Звинувачення на адресу Волкова
10–11 травня 2026 року колишній директор ФБК Іван Жданов дав серію інтерв’ю, у яких звинуватив Леоніда Волкова в:
- наймі «фіктивних співробітників» у підконтрольних юрособах і використанні цих схем для особистого збагачення;
- халатності з донатами (зокрема через Stripe), через яку проти прихильників ФБК у Росії порушили кримінальні справи;
- відступі від принципу «не брехати і не красти».
В інтерв’ю «Медузі» Жданов заявив:
«Керівництво ФБК відступило від принципів “Не брехати і не красти”. Я не можу мовчати про це».
Відповідь Волкова і Навальної
Волков заперечив звинувачення, називаючи їх брехнею. Юлія Навальна підтримала Волкова і заявила в коментарі «Еху FM»:
«Звільнення Жданова з ФБК було виключно моїм рішенням. В організації було багато претензій до його роботи, від повної втрати інтересу до саботажу ключових проєктів».
Вихід Ірини Аллеман
Водночас ведуча «Популярної політики» Ірина Аллеман, яка теж звільнилася, розкритикувала керівництво ФБК в інтерв’ю «Медузі»:
«Я сподіваюся, що мої колишні колеги перестануть жерти одне одного. У фонді токсична атмосфера, керівництво не бажає обговорювати проблеми, що назріли».
Конфлікт Жданов — Волков структурно повторює конфлікт Тихановський — офіс. В обох випадках колишній високопоставлений співробітник публічно звинувачує керівництво в порушенні принципів і непрозорості. В обох випадках керівництво відповідає, що вихід — результат професійної неспроможності критика. В обох випадках треті сторони підтверджують «токсичну атмосферу». І в обох випадках публічність конфлікту завдає більшої шкоди, ніж його зміст: прихильники бачать не розбір аргументів, а взаємні образи.
2.3. «Гризня за мільйон»: суперечка за грант
У червні 2026 року в ЗМІ з’явилася інформація про внутрішній конфлікт у ФБК через грант у 1 мільйон доларів, отриманий від американських донорів на передвиборні акції. За даними джерел, за право розпоряджатися грошима боролися Юлія Навальна, Марія Певчих і Леонід Волков.
У RT, російському державному ЗМІ, з посиланням на джерело писали:
«Одна з керівниць фонду Марія Певчих вкрай незадоволена діями Юлії Навальної та її спробами посилити вплив на нового директора ФБК».
Конфлікт описували як «масштабну кризу менеджменту».
Інформація про внутрішній конфлікт через грант у 1 мільйон доларів значною мірою спирається на повідомлення з посиланням на анонімні джерела, зокрема в державних і продержавних ЗМІ. Це вимагає обережності: такі джерела можуть бути використані для цілеспрямованої дискредитації. Однак незалежно від достовірності конкретних сум і деталей, сам факт публічного обговорення боротьби за грант у медіа завдає інституційної шкоди: донори, які бачать, що їхні кошти стають предметом внутрішнього торгу, скорочують фінансування.
Частина III. Порівняльний аналіз: спільні патерни
3.1. Таблиця паралелей
| Параметр | Білорусь (Тихановські) | Росія (ФБК/опозиція) |
|---|---|---|
| Тригер конфлікту | Кадрова ерозія ОПК і публічні звинувачення на адресу офісу (2024–2025) | Звинувачення Жданова на адресу Волкова (травень 2026) |
| Ключові фігури | Сергій Тихановський vs офіс Світлани | Іван Жданов vs Леонід Волков / Юлія Навальна |
| Роль колишніх співробітників | Бєспалов (прес-секретар) публікує викриття | Аллеман (ведуча) і Жданов (колишній директор) критикують керівництво |
| Фінансове питання | Скорочення грантів ЄС і США, повідомлення про 15 тис. євро від генерала | Суперечка за грант 1 млн доларів, звинувачення у «фіктивних співробітниках» |
| Публічність | Активне обговорення в X (Twitter), Telegram | Широке висвітлення в ЗМІ, які позиціонують себе як незалежні, і в продержавних виданнях |
| Наслідки | Ерозія довіри, ризик розколу, переїзд офісу до Варшави | Розкол навколо платформи ПАРЄ, криза менеджменту |
3.2. П’ять спільних патернів
Патерн 1: персоналізація управління
І в білоруському, і в російському випадках ключова проблема — не конкретна людина, а відсутність інституту. Офіс Тихановської та ФБК побудовані за моделлю, де рішення ухвалюються у вузькому колі, а громадськість дізнається лише про результат. Коли коло звужується до однієї-двох осіб, будь-який внутрішній конфлікт перетворюється на публічний скандал, бо немає процедури, через яку його можна було б розв’язати всередині.
Патерн 2: непрозорість фінансових потоків
Обидва рухи залежать від зовнішнього фінансування — від державних донорів (США, ЄС) і приватних пожертв. Але в жодному з них немає публічної та регулярної фінансової звітності з деталізацією витрат. Коли фінансування скорочується, а звинувачення в корупції множаться, відсутність прозорості стає не просто етичною проблемою, а інституційною вразливістю: захистити себе від звинувачень можна лише звітністю, а її немає.
Патерн 3: відсутність процедур наступництва
В обох випадках вихід ключової фігури призводить до кризи. В ОПК вихід Воріхової залишив молодіжний напрям без постійного керівника. У ФБК конфлікт навколо нового директора став публічним. У жодній зі структур немає публічної процедури: хто замінює керівника, як формується кадровий резерв, як передаються документи й контакти, хто ухвалює рішення в перехідний період.
Патерн 4: відплив молоді
Молоді люди, які у 2020 році були рушійною силою протестів у Білорусі та потенційною аудиторією російської опозиції, сьогодні не бачать у структурах вигнання простору для участі. Вони можуть висловлюватися, але не беруть участі у виборі керівництва, формуванні бюджету та визначенні пріоритетів. Вони залишаються аудиторією, а не суб’єктом. І вони йдуть — не в інші опозиційні проєкти, а з політики взагалі.
Патерн 5: втрата довіри донорів
І в білоруському, і в російському випадках західні донори скорочують фінансування. Причини називають різні — від зміни геополітичних пріоритетів до корупційних скандалів. Але результат один: структура, яка втрачає зовнішнє фінансування і не має внутрішньої фінансової бази, втрачає стійкість. А структура, яка втрачає стійкість, втрачає людей. А втрата людей прискорює втрату довіри донорів. Замкнене коло.
Частина IV. Сценарії та висновки
4.1. Три сценарії
Сценарій 1: повільний розпад (імовірний)
Обидва рухи продовжують втрачати людей і фінансування. Офіс Тихановської у Варшаві перетворюється на символічну структуру без реального впливу. ФБК дробиться на конкуруючі фракції. Молодь остаточно розчаровується. Донори перенаправляють кошти на інші проєкти. Цей сценарій не потребує жодних зовнішніх потрясінь — він розвивається за інерцією.
Сценарій 2: реінституціоналізація (малоймовірний, але можливий)
Один або обидва рухи проходять через кризу і створюють прозорі інститути: публічну фінансову звітність, відкриті процедури вибору керівництва, реальну участь молодіжних організацій в ухваленні рішень, розділення функцій між політичним лідерством і виконавчим апаратом. Це вимагає, щоб хтось усередині структур визнав кризу системною, а не особистісною, і ініціював реформу. Поки ознак такого визнання немає.
Сценарій 3: заміщення (можливий)
На місці структур, що розпадаються, виникають нові — з іншими лідерами, іншою географією, іншою моделлю. Координаційна рада в Білорусі вже демонструє альтернативну модель легітимації: через голосування делегатів, а не через призначення згори. У Росії нова хвиля опозиційних активістів може сформуватися навколо платформи ПАРЄ або поза нею. Заміщення не означає, що старі структури зникають — вони можуть існувати паралельно, втрачаючи вплив.
4.2. Що об’єднує обидві кризи
Білоруська та російська опозиції у вигнанні створювалися в умовах надзвичайних обставин — масових протестів, репресій, вимушеної еміграції. Вони формувалися швидко, навколо харизматичних лідерів, без часу на інституційне будівництво. Це було виправдано в моменті. Але п’ять років потому відсутність інститутів стала не захистом, а вразливістю.
Структури без прозорої звітності звинувачують у корупції — і не можуть спростувати. Структури без процедур наступництва втрачають людей — і не можуть замінити. Структури без електоральної легітимації критикують за призначенство — і не можуть відповісти. Структури без участі молоді втрачають майбутнє — і не можуть повернути.
Криза не в тому, що лідери помиляються. Криза в тому, що системи, які мали виправляти помилки лідерів, так і не були побудовані.
4.3. Обмеження аналізу
Цей матеріал ґрунтується на відкритих джерелах. Значна частина даних про внутрішні конфлікти отримана від колишніх співробітників і критиків, що створює ризик однотонності джерел. Фінансові звинувачення в низці випадків спираються на повідомлення з посиланням на анонімні джерела, зокрема в державних і продержавних ЗМІ, і не підтверджені первинними документами. Психологічні характеристики публічних фігур, згадані в пов’язаних матеріалах, мають гіпотетичний характер і не є клінічними діагнозами.
Там, де джерела суперечать одне одному, перевага надавалася ЗМІ з підтвердженою репутацією, які позиціонують себе як незалежні від державної цензури. Там, де дані ґрунтуються на анонімних джерелах, це прямо зазначено в тексті.
Підсумок
Офіс без майбутнього — це не офіс без людей. Це офіс без процедур. Без звітності. Без наступництва. Без участі тих, заради кого він існує. Білоруська та російська опозиції у вигнанні пройшли шлях від символу протесту до структури, яку критикують колишні соратники, залишають молоді активісти та скорочують донори. Механіка розпаду в обох випадках разюче схожа — і ця схожість вказує на те, що проблема не в конкретних людях, а в моделі.
Поки опозиційні структури у вигнанні не створять інститути, які можуть пережити своїх лідерів, вони повторюватимуть один і той самий цикл: харизматичний злет, персоналізація управління, кадровий розпад, фінансовий скандал, втрата довіри. І кожен наступний цикл буде коротшим за попередній.
Джерела
- «Наша Ніва»: інтерв’ю Валерія Ковалевського про вихід з ОПК
- Pozirk: коментар Валерія Сахащика про відставку
- Deutsche Welle: інтерв’ю 18-річних білорусів про опозицію (2025)
- Deutsche Welle: інтерв’ю Світлани Тихановської про втрату фінансування (2025)
- «Нова газета. Європа»: переїзд офісу Тихановської з Вільнюса до Варшави (2026)
- LRT.lt: коментар Дениса Кучинського про зниження рівня охорони (2025)
- РБК: інтерв’ю Тихановської про Крим (вересень 2020)
- «Наша Ніва»: інтерв’ю Тихановської про Росію як загрозу (2022)
- Deutsche Welle: інтерв’ю Тихановської про жорстку лінію (2024)
- «Нова газета. Європа»: розкол навколо платформи ПАРЄ (2026)
- «Медуза»: інтерв’ю Івана Жданова про ФБК (2026)
- «Медуза»: інтерв’ю Ірини Аллеман про токсичну атмосферу у ФБК (2026)
- «Ехо FM»: коментар Юлії Навальної про звільнення Жданова (2026)
- RT: конфлікт у ФБК через грант у 1 млн доларів (2026)
- Meduza: Тихановський бореться з радниками дружини замість боротьби з Лукашенком (2025)
- «Наша Ніва»: конфлікт Тихановського з Бєспаловим (2025)
- Belsat: ескалація Тихановського в соцмережах (2026)
- ACTA FRAGILIA: «Молодь виходить з ОПК» (2026)
- ACTA FRAGILIA: «Поведінкові моделі влади та травми» (2026)